Наукова школа академіка НАПН України Т. С. Яценко, яка  спрямована на пізнання глибинно-психологічних проблем психіки, робить вагомий внесок у розвиток практичної психології та психологічної служби в Україні загалом. Дослідження, які проводяться в межах наукової школи, відзначаються: цілісністю і системністю пізнання психічного в його свідомих і несвідомих виявах, дослідженням взаємозв’язків між вказаними сферами; єдністю теорії і практики у пізнанні внутрішніх детермінант поведінки суб’єкта.

У межах наукової школи академіка Т. С. Яценко розроблено психодинамічну теорію на засадах групової глибинно-зорієнтованої практики, в основу якої покладено метод групової корекції. Психодинамічна теорія передбачає врахування єдності свідомої і несвідомої сфер психіки, динамічно складний взаємозв’язок між свідомим і несвідомим в суперечливості їх тенденцій. Таким чином, цілісність психічного розуміється в його суперечливій сутності, яка нівелюється суб’єктивною зінтегрованістю психіки, що спирається на відступи від реальності. Проблема нівелювання такого типу викривлень соціально-перцептивної реальності і є предметом досліджень психодинамічного спрямування. Відповідно до такого типу задач і був розроблений метод активного соціально-психологічного навчання (АСПН), який базується на спонтанності й невимушеності поведінки суб’єкта, що й відкриває перспективи

пізнання особливості внутрішньої детермінованості психіки.

Рис. 1 дозволяє мати уявлення про змістові аспекти досліджень у форматі психодинамічної теорії та її прикладних напрямів втілення в практику.

Термін «теорія» має грецьке походження – розглядаю, досліджую. В широкому смислі – це комплекс поглядів, уявлень, ідей, направлених на тлумачення і пояснення яких-небудь явищ. У більш спеціальному (вузькому) смислі – вища і найбільш розвинута форма організації наукового знання, що дозволяє сформувати цілісне уявлення про закономірності та існуючі зв’язки певної галузі дійсності, об’єкта даної теорії. Об’єктом психодинамічної теорії є цілісна психіка у взаємозв’язках свідомої і несвідомої її сфер у феноменологічній неповторності для кожної особи. Тому першою істотною ознакою психодинамічної теорії є феноменологічний підхід. Як відомо, феноменологія – це вчення про феномени (явища). Останнє може бути забезпечено лише в процесі рефлексії суб’єкта та розвитку рефлексивного мислення, що здатне виявляти взаємозв’язки між свідомим та несвідомим в єдності емотивного, когнітивного та поведінкового аспектів сприйняття.

Глибинно-психологічному пізнанню психіки присвячено чимало дисертаційних досліджень, наукове спрямування яких редуковано відображає схема на рис. 1, з відповідними підструктурами.

У форматі психодинамічної теорії особливого значення набувають позадосвідні утворення (ті, що виникли без участі свідомо-вольових зусиль особи), які мають вияв не лише в архетипній символіці, що частково презентує зміст колективного несвідомого, але й у таких утвореннях, як базові (особистісні) форми захисту: логічні утворення (особливо логіка несвідомого – «інша логіка»), що виражають спрямування активності суб’єкта; функційні особливості несвідомого, що є «поза часом, поза досвідом та поза статтю» та ін. Позадосвідно формуються когнітивні рівні психологічних захистів, як і їх підпорядкованість механізму «від слабкості до сили». Саме ця «позадосвідність», а відтак і функційна латентність, визначають не лише специфіку взаємозв’язків між підструктурами цілісної психіки, але й особливості їх пізнання через синтез ітеративних, інваріантних характеристик у їх семантичній упорядкованості, як на рівні свідомого, так і несвідомого.

Коротко окреслимо позиції фундатора психодинамічної теорії в Україні Т. С. Яценко. Зокрема, вона дотримується позицій, що феномену психічного притаманна емпірична ствердність, яка пов’язана з компонентом усвідомлення. Предметне буття іманентно властиве свідомості, що використовується в психодинамічній теорії, приміром, у процесі аналізу малюнків. Феноменологія набуває можливостей об’єктивування лише у випадку її віднесеності до свідомості, оскільки предметне буття і свідомість корелятивні (співвіднесені) один до одного.

Для пізнання цілісної психіки в ракурсі психодинамічної теорії важливим є не обмеження нормативністю умов, що створює суспільство, а їх сприйняття крізь призму емотивності оцінок та ставлень. Глибинно-психологічне пізнання передбачає відповідно організований процес, що адекватно створює умови для пізнання законів, іманентно властивих самому феномену психічного, без експериментального привнесення в нього певних штучних елементів, що можуть порушити функційну його природність. До уваги беруться також дорефлексивні структури психіки, які не представлені у свідомості, але мають вияв у практиці, тобто в спонтанній активності (поведінці) суб’єкта.

Психодинамічна теорія безпосередньо пов’язана з методологією. Методологія (від «метод» та «логос» (грецьк.) – слово, поняття, вчення) – це система принципів і способів організації та побудови теоретичної і практичної діяльності, а також учення про цю систему.

Першопочатково методологія може започатковуватись у практичних формах роботи, але з часом більше набуває можливостей раціонального пізнання. Кожний практик, який працює у психодинамічній парадигмі, не може залишатись поза методологією, що єднає теорію і практику. Методологія передбачає визначення принципів організації і регуляції практичних аспектів глибинної психокорекції. Принципи організації узгоджені з гуманістичною орієнтацією, що сприяє нівелюванню ситуативних (периферійних) форм психологічних захистів з тим, щоб більшою мірою відкрилась можливість наближення до пізнання внутрішньо (глибинно) зорієнтованих форм поведінки. Психодинамічна теорія бере до уваги неповторність феномену психічного кожної особи, що зумовлює дослідний пошук відповідно до об’єктивної логіки предмета пізнання, тобто психічного. Т. С. Яценко вказує на важливість поняття «вірогідна логіка» в контексті умов глибинного пізнання – спонтанності і невимушеності поведінки. Поняття «вірогідна логіка» є важливим у контексті пізнання двох її різновидів: логіки свідомого та логіки несвідомого. Вірогідна ж логіка має «проміжні» істинні значення, які можна назвати ймовірностями істинності висловлювань, мірою їх правдоподібності та підтвердження і т. ін. Якщо поняття «ймовірність» пов’язується з певною подією, вчинком, здійснення якого є фактом, що може підтверджуватися емпірично, то «вірогідна логіка» є підтвердженням уточнення індуктивної логіки. Важливо підкреслити наявність взаємних переходів від мови прогнозів (висловлювань) до їх підтвердження дією (вчинком, висловлюваннями (в діалогічній взаємодії), які виявились істинними. Специфіка вірогідної логіки полягає в принциповій відсутності можливостей усунути факт імовірності, тобто неповної достовірності, і в цьому – сутність індуктивного пізнання. Т. С. Яценко стверджує, що вірогідна логіка є різновидом багатозначної логіки, яка не обмежується лише двозначністю, а саме: висловлювання є істинним чи хибним, процес пізнання бере до уваги й інші значення, в контексті ймовірності істини. Останнє допускає непевність через відсутність можливості чіткої визначеності, що є сутнісною характеристикою самого феномену психічного, що може бути об’єктивовано лише опосередковано, багаторівнево, порційно на основі вірогідного прогнозування. Останнє пов’язано з частотою повторів певних ітеративних, інваріантних форм поведінки, що за своєю суттю наближуються до поняття відносної частоти. В цьому понятті відіграють роль диспозиції, установки, тенденції, які породжують певні схильності особи до типової активності. Вірогідність дозволяє розкрити, об’єктивувати «необхідність», яка прокладає собі шлях через сукупну дію випадковостей у їх множинності. Що стосується останнього, то в контексті несвідомого, як складової цілісної психіки, випадковість вчинків (їх ірраціональність) – це ілюзія, яку замінює (розвінчує) глибинно-психологічне знання. Важко переоцінити роль останнього в розкритті змісту вчинків, які без психоаналітичної інтерпретації існували б лише у статусі ірраціональних, що не дозволяє особі скористатись таким типом самопізнання як саморефлексія. Інакше кажучи, ірраціональні явища не можуть набувати особистісного змісту для особи без професійної допомоги фахівця, і тому відносяться нею в категорію випадкових, не значущих. Т. С. Яценко чітко вказує на те, що глибинно-психологічне пізнання змінює не реалії, а їх значущість для особи через розширення знань про свій внутрішній світ, про інфантильний характер детермінант особистісних проблем.

Логічна, або індуктивна, ймовірність характеризує відношення між посилками і заключенням індуктивного розмірковування. На відміну від дедукції, посилки індукції не гарантують істинності заключення, а лише роблять його ймовірним (правдоподібним). Значення логічної ймовірності частіше за все визначається за допомогою порівняльних понять: більше, менше, що є більш значуще, що є рівним. Саме ці прийоми використовуються в практичній роботі Т. С. Яценко, про що засвідчує стенографічний матеріал. У семантичній концепції логічна вірогідність визначається як міра підтвердження одного висловлювання іншим. У цьому процесі велике значення має ступінь віри суб’єкта в появі деякої події. Самі вірогідності повинні вибиратись так, щоб підтвердились імовірні прогнози. Тому вірогідність виражає не стільки ступінь суб’єктивізму, як опертя на розумну віру, тому рішення, які приймаються в групах АСПН на основі вірогідних припущень, є логічно ймовірними (раціональними). Такі раціональні, логічні інтерпретації стосуються аналізу особливостей пізнання суб’єктивної спонтанної активності людей в умовах невизначеності. Саме такі умови й створюються у процесі глибинно-психологічного пізнання через уведення принципів спонтанності та невимушеності поведінки, відсутності директив до виконання та відповідних алгоритмів дій, критеріїв оцінювання в чорно-білих категоріях та ін. Натомість присутнє прийняття людини такою, якою вона є, без критики, осуду чи повчальних (виховуючих) рекомендацій, підтримка в будь-яких реакціях учасників груп АСПН, незалежно від валентності їх емоцій та ін. Пізнання визначається рівністю позицій, порційністю та багаторівневістю проникнення в глибинно-психологічні детермінанти.

Окреслені вище позиції знаходять реалізацію в численних напрямах досліджень, що проводяться під керівництвом Т. С. Яценко.

У схемі 1 ( дивіться. рис. 1 ) презентовано структуру досліджень у межах наукової школи Т. С. Яценко, в яких вагомими є такі категорії:
1. Глибинно-психологічні феномени;
2. Тенденції психіки;
3. Психологічні захисти;
4. Особливості об’єктивування психіки;
5. Властивості цілісної психіки;
6. Глибинно-психологічна корекція;
7. Прийоми та методи глибинно-психологічного пізнання;
8. Прикладні аспекти психодинамічної теорії.